Наші слова, наші вчинки і наше життя, як вантажний автомобіль, у якому можемо все, що хочеш, привезти. І деколи можемо щось гостре навіть сказати, але, головне, що ми “привезли” в своєму серці. І тому, коли мене хтось питає, наприклад, чи можна бити дітей, чи не можна, риторичне питання для батьків у вихованні, то я кажу: «Головне любити».
Ви самі знаєте, як то є, коли мама відлупцює. Маю переконання, що майже всі ми діставали. Тому можемо згадати, коли мама відлупцювала з любові, бо мала підстави, ми то відчували, правда, що хоче нам добра. Інша річ, коли мама прийшла з роботи злосна і на нас зігнала свою злість. Цілком інша. І, щоб ми розуміли, що іноді неважливо, в якій формі ми щось скажемо, головне, що ми привезли у своєму серці, тобто, яка в нас мета.
Як той вантажний автомобіль, що ми привозимо в ту чи в іншу ситуацію. Чи ми приносимо в то все Бога, то є головне! Не можемо ховатися лише за нашими словами. Бо люди швидко зрозуміють, чи це правда. Тим паче, людина має властивість, не пригадую скільки відсотків інформації, але дуже швидко забувати, що вона робить і говорить. І тому слова тяжче залишаються в пам’яті, більше закарбовується те, що ми бачимо, що приносять вчинки цієї людини. Отже, хай наші вчинки для інших будуть на спасення!